Публікації



Практика Європейського суду з прав людини (питання кримінального судочинства)

Практика Європейського суду з прав людини (питання кримінального судочинства)
/ Укладач Д.В. Ягунов. За ред. та зі вступ. словом Й.Л. Бронза. – О. : Фенікс, 2010. – 167 с.



















Ягунов Д.В. Практика Європейського суду з прав людини (прецеденти та коментарі з питань кримінального судочинства).
За ред. та зі вступ. словом Й.Л. Бронза. – О.: Фенікс, 2010.




ВСТУПНЕ СЛОВО


17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція). Тим самим Україна визнала обов’язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини (далі – Суд).

Суд є міжнародним органом, який за умов, визначених Конвенцією, може розглядати заяви, подані особами, які скаржаться на порушення своїх прав, гарантованих Конвенцією.

Прецедентна практика Суду сьогодні виконує функцію надзвичайно важливого інструменту при захисті прав людини. Неважко помітити, що норми Конвенції мають загальний характер, і права людини здебільшого констатуються в абстрактній, оціночній формі. Проте, враховуючи, що сформулювати вичерпний перелік прав та форм їх реалізації в тексті Конвенції є неможливим, справжній сенс норм Конвенції з’ясовується лише після тлумачення і застосування в рішеннях Суду.

Відповідно до частини першої статті 32 Конвенції, тлумачення її норм віднесено до виключної компетенції Суду. Тому прецедентна практика Суду в такому разі становить офіційне міжнародне тлумачення Конвенції.

Відомий український вчений-правник П. Рабінович слушно підкреслює, що практика Суду розвивається за відверто прецедентним принципом. Дійсно, Судом за багато років його діяльності було винесено значну кількість рішень, які суттєво вплинули на національне законодавство країн-членів Ради Європи та практику його застосування. І якщо ще декілька десятиліть тому поняття «судовий прецедент» асоціювалося лише з англосаксонським правом, то сьогодні правові системи навіть традиційно континентальних країн важко уявити без судових прецедентів.

Питання щодо можливості використання практики Суду при розгляді справ в українських судах завжди викликало жваві дискусії. Це питання є цілком природним: ратифікація Конвенції є невід’ємною від вирішення питання про визнання юрисдикції Суду.

З одного боку, неодмінно підкреслювалося, що належним чином ратифікована Конвенція є частиною національного законодавства відповідно до статті 9 Конституції України. З іншого боку, визнання за рішеннями Суду статусу джерела права не знаходило такої одностайної підтримки, і навіть навпаки. Нерідко зазначалося, що джерелом права є лише норми міжнародного договору, тобто Конвенції, у той час коли рішення Суду такого статусу не мають.

Лінію під цими дискусіями було проведено Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до статті 17 якого практика Європейського суду становить джерело права при розгляді справ вітчизняними судами: «Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Це положення дало можливість для українських суддів прямо посилатися у відповідних судових рішеннях на практику Суду. Посилання на норми Конвенції та рішення Європейського суду з прав людини – це не право суддів, а їх обов’язок.

Пленум Верховного Суду України, акцентуючи увагу на прецедентній практиці Європейського суду з прав людини, додатково наголосив, що, «враховуючи положення статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію ... Конвенції ... та прийняття Закону України ... «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію … та рішення Європейського суду з прав людини як джерело  права ...».

Можна також згадати, що, відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суди в адміністративному судочинстві повинні застосовувати принцип верховенства права з урахуванням практики Суду з прав людини.

Отже, на сучасному етапі прецедентна практика Європейського суду з прав людини – це джерело права з усіма відповідними наслідками, незважаючи на те, щодо якої країни винесене те чи інше рішення. Сам факт виникнення справи на правовому ґрунті іншої країни зовсім не означає, що ухвалене рішення не допоможе з’ясувати принципові вимоги, зафіксовані в положеннях Конвенції.

Підсумовуючи викладене вище, варто наголосити, що традиційно велика кількість поданих заяв та кількість рішень, що виносяться Судом щодо України, свідчать про систематичні порушення прав та свобод з боку держави. Тому знання адвокатами, суддями та працівниками органів системи кримінальної юстиції найважливіших рішень Суду та їх врахування у своїй практичній діяльності є одним із найголовніших завдань у сфері захисту прав і свобод людини у нашій державі.  

Це обумовлює увагу до прецедентної практики Європейського суду з прав людини та створює необхідність видання збірника, який містив би найважливіші положення окремих його рішень.

 
Й.Л. Бронз
Заслужений юрист України

 



 

ВІД АВТОРА

Конвенція, на відміну від інших міжнародних договорів, є складним та комплексним механізмом захисту прав людини. І потрібно погодитися із слушною думкою, що Конвенцію не варто розглядати лише як текст, що містить норми про права людини. Потрібно ще раз звернути увагу на недопустимість аналізу положень Конвенції та практики її застосування у світлі позитивістських поглядів.

Оскільки Конвенція як комплексний механізм має пряму дію в межах юрисдикції української судової системи, принципи тлумачення Конвенції з боку Європейського суду з прав людини мають особливе значення та цінність для українських адвокатів, прокурорів та суддів.

Звичайно, це видання не претендує на те, щоб повністю охоплювати усі аспекти прецедентної практики Суду. Воно, передусім, має довідниково-інформаційний характер, практичну спрямованість та предметну сферу. Працюючи над цим виданням, ми мали за мету створити посібник-довідник, що містив би найбільш вагомі та цінні положення окремих рішень Європейського суду з прав людини, які, враховуючи їхній статус джерела права, були б корисними для адвокатів в їхній практичній діяльності.

Тому структура цього видання безпосередньо обумовлена структурою самої Конвенції про захист прав людини та основних свобод з відповідними Протоколами, положення яких стосуються забезпечення дотримання прав людини переважно у сфері кримінальної юстиції.

У цьому виданні кожна стаття Конвенції супроводжується коментарем та узагальненням щодо її застосування в практиці Суду, враховуючи його найбільш важливі справи.

Крім того, відповідна стаття Конвенції супроводжується переліком справ Суду, в яких розглядалося порушення відповідної статті Конвенції, та найважливішими положеннями рішень Суду, винесених щодо України. Звичайно, ми не ставили за мету викласти перелік усіх рішень, враховуючи, що видання «Практика Європейського суду з прав людини» містить довідниково-пошуковий апарат рішень Суду, який подано на відповідному веб-сайті. 

Крім того, видання містить посилання на найважливіші міжнародні та європейські стандарти прав людини у сфері кримінальної юстиції та пенітенціарної системи, зокрема Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права тощо. 

Джерелом текстів рішень Суду щодо України, які використовуються в цьому виданні, є офіційні сайти Міністерства юстиції України та офісу Ради Європи в Україні.

Вагомим джерелом інформації, яка знайшла своє відображення у цьому виданні, є також неофіційний сайт Європейського суду з прав людини (рос.), створений за його ініціативою. Тексти окремих рішень були запозичені з видання «Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі» та з офіційного сайту Верховної Ради України.

Багато теоретичних положень та положень окремих рішень Суду щодо зарубіжних країн було запозичене з книг деяких зарубіжних авторів, у зв’язку з чим ми не можемо не підкреслити цінність цих джерел, так само як і цінність вітчизняних науково-практичних посібників.

Переклад з англійської мови окремих рішень Суду є авторським, якщо не зазначено інше.

І насамкінець хотілося б висловити слова глибокої подяки Голові кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області, Віце-президенту Спілки адвокатів України Й.Л. Бронзу та Голові Президії адвокатського об’єднання «Одеська обласна колегія адвокатів» Б.М. Коваленку за сприяння у виданні цього довідника.

Ця книга багато в чому базується на слушних рекомендаціях моїх шановних колег та вчителів – В.О. Тулякова, О.К. Вишнякова, М.І. Пашковського та Т.О. Анцупової, яким я вдячний за те, що вони знайшли час для рецензування цього видання.

Крім того, хотілося б висловити слова щирої подяки моїй колезі Т.В. Мельничук та моїм давнім друзям – родині Черкасових – за допомогу в рецензуванні цього видання.

Маємо щиру надію, що це видання буде корисним для адвокатів у їхній практичній діяльності з огляду на важливість прецедентної практики Європейського суду з прав людини.


Д.В. Ягунов
адвокат